Спільний проєкт:
Ukrainian Center for Analysis and Intelligence
Most Solution Group
Mind.UA
Сьогодні більшість міжнародних організацій та держав із шести регіонів світу активно допомагають Україні не лише у протистоянні російській агресії, а й у зміцненні потенціалу державних інститутів та стабілізації економіки.
Слід розуміти: кожен міжнародний партнер, який зараз надає підтримку Україні, розглядає її як інвестицію з метою отримання політичних, геополітичних, економічних чи військових вигод — що є цілком обґрунтованою політикою.
Безперечно, для переважної більшості українських партнерів ключовим є утвердження на східному фланзі Європи стабільної та сильної союзної держави, яка політично, економічно й культурно інтегрована в західну систему впливу та здатна відігравати роль форпосту проти агресивної експансії РФ на Захід.
Водночас було б наївно вважати, що міжнародні партнери України позбавлені прагматичних міркувань і не бачать у підтримці української держави значного комерційного потенціалу для власних економік. Політичні та бізнесові еліти партнерів добре усвідомлюють, що в майбутньому Україна стане джерелом великих публічних замовлень та цікавих інвестиційних проєктів, а також привабливим ринком для реалізації товарів і послуг.
Позитивна тенденція останніх років полягає в тому, що Україну дедалі частіше розглядають як країну, здатну генерувати нові технології. Насамперед це стосується сектору оборонної промисловості. Вперше з моменту відновлення незалежності Україна демонструє ознаки технологічного лідерства в окремих секторах економіки та здатна конкурувати у цих сферах із провідними високотехнологічними державами світу.
Природно, уряди міжнародних партнерів України, дбаючи про інтереси власних економік і національного бізнесу, вже замислюються над тим, як створити для своїх компаній сприятливі умови, щоб ті могли успішно конкурувати за право реалізовувати інвестиційні проєкти в межах повоєнного відновлення.
Кожен уряд обирає власну тактику. Одні відкрито заявляють, що розраховують в обмін на надану військову та фінансову допомогу отримати доступ до публічних замовлень у межах повоєнного відновлення України, маючи намір домогтися від української влади спеціального преференційного режиму для свого бізнесу. Інші менше декларують подібні наміри, однак уже сьогодні ведуть ефективну підготовку, впроваджуючи інструменти підтримки власних підприємств для зміцнення їхніх позицій у майбутній конкуренції за такі проєкти.
Варто зазначити, що на цей момент окремі держави, які активно підтримують Україну у збройному конфлікті з РФ, уже почали підготовку до участі в процесі повоєнного відновлення та забезпечили своїм національним компаніям більш сприятливі умови ведення діяльності в Україні, ніж ті, що доступні українським виробникам. Така перевага стала можливою завдяки цілеспрямованому використанню політичних, інституційних та фінансових інструментів, спрямованих на зміцнення позицій національного бізнесу в українському економічному просторі.
Детальний аналіз політики партнерів України дозволяє виокремити кілька ключових підходів, які застосовуються для створення сприятливих умов участі національних підприємств у повоєнному відновленні.
Перший підхід — використання політичного впливу, як у м’якій, так і в більш прямій формі. Деякі міжнародні партнери України відкрито наголошують, що вже зробили й продовжують робити суттєвий внесок у зміцнення обороноздатності держави. Відповідно, вони очікують надання їхнім компаніям пріоритетного доступу до реалізації масштабних проєктів відновлення після завершення бойових дій.
Важливо підкреслити: цей підхід не розглядається нами в негативному ключі. Навпаки, активна та послідовна участь окремих держав у підтримці України під час війни має бути важливим критерієм при ухваленні рішень про відкритість української економіки для суб’єктів господарювання з цих країн на українському ринку.
Потрібно розуміти, що в умовах сучасної глобальної економіки обмежити присутність іноземного капіталу практично неможливо. Протидіяти цьому неможливо, але в інтересах України, щоб в її економіці були присутні насамперед компанії з країн, які довели свою стратегічну відданість суверенітету, безпеці та розвитку України.
Другий підхід — використання комплексу міжнародних інститутів, насамперед фінансових (таких як міжнародні фінансові організації та установи), з метою впливу на пріоритети та напрями використання фінансових ресурсів, якими володіє Україна.
Ми не поділяємо уявлення про те, що міжнародні інституції — зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк чи Міжнародна фінансова корпорація — напряму реалізують інтереси окремих держав. Водночас очевидно, що ці організації встановлюють пріоритети й визначають рамкові умови використання фінансових ресурсів, якими вони розпоряджаються, у тому числі в цивільному секторі економіки.
Без сумніву, держави, які спеціалізуються на технологіях відновлюваної енергетики, впливатимуть на міжнародні фінансові інституції, переконуючи їх у пріоритетності проєктів із відновлюваних джерел енергії в межах повоєнного відновлення української енергосистеми — замість фінансування реконструкції зруйнованих ТЕС і ТЕЦ на вугіллі.
Третій підхід — формування розгалуженої мережі формальних та неформальних каналів комунікації з українськими стейкхолдерами, що суттєво впливають на процеси формування державної політики (policy-making).
Переважна більшість українських дослідників поки не приділяє належної уваги цьому аспекту. Водночас, на нашу думку, наявність широкої мережі контактів із ключовими українськими політичними акторами, посадовими особами, представниками великого бізнесу та іншими впливовими групами є одним із визначальних чинників успішної діяльності іноземного підприємства на українському ринку.
Попри поширену тенденцію ігнорувати цей аспект, у ході дослідження ми чітко зафіксували закономірність: іноземні компанії з досвідом роботи в Україні, які розуміють особливості місцевого середовища та вибудували широку мережу контактів із впливовими акторами, демонструють значно вищі результати. Цей фактор стає визначальним незалежно від інших умов, включно з економічними.
Підприємства з ряду країн, уряди яких активно підтримують Україну під час повномасштабної війни, використали ситуацію для формування широкої й глибокої мережі контактів у державних та бізнесових колах. Уже сьогодні спостерігається тенденція ефективної конвертації цього нематеріального активу в конкретні економічні вигоди для національного бізнесу відповідних країн.
Показово, що деякі представники іноземного бізнесу, насамперед із країн — активних союзників України, демонструють глибше розуміння специфіки «українського нетворкінгу» та механізмів «формування бізнесово-політичних альянсів», ніж значна частина вітчизняних підприємців. Тому не дивно, що саме ці компанії виграють конкуренцію за найпривабливіші фінансово проєкти в Україні.
При цьому ми не даємо оцінок, чи є подібні практики позитивними чи негативними — ми лише фіксуємо специфіку ведення економічної діяльності в українських реаліях. З огляду на суттєвий вплив цього фактора на конкурентоспроможність суб’єктів господарювання, він був врахований у дослідженні.
Четвертий підхід — використання виключно фінансових та економічних інструментів підтримки, які партнери України застосовують для допомоги своїм національним компаніям у реалізації стратегічних цілей присутності та розвитку діяльності в Україні.
Практика показує: для багатьох українських підприємців і представників політичного середовища маловідомо, що низка міжнародних партнерів України вже впровадила спеціальні програми, які передбачають комплекс фінансових інструментів підтримки. Ці інструменти спрямовані на полегшення операцій з українськими контрагентами або на пряму підтримку діяльності іноземного бізнесу на території України.
Для досягнення мети використовується широкий спектр інструментів, серед яких найпоширеніші — монетарні та страхові механізми. Зокрема, деякі держави надають своїм підприємствам пільгові експортні кредити для розширення діяльності в Україні, а також частково покривають ризики, пов’язані з такою діяльністю.
Переважна більшість країн також забезпечує свої національні підприємства технічною, консультаційною та правовою підтримкою для роботи в Україні.
На нашу думку, більшість міжнародних партнерів України поки не задіяли у повному обсязі програми підтримки власного бізнесу в українському економічному просторі, очікуючи більш визначених перспектив завершення війни. Ймовірно, вже після стабілізації ситуації буде запущено комплексні та масштабні інструменти підтримки національного бізнесу: довгострокове фінансування, розгалужена система держгарантій, зниження інвестиційних ризиків і координація з українськими органами влади при реалізації спільних проєктів.
З метою оцінки позицій підприємств з різних країн, які потенційно конкуруватимуть за публічні замовлення в межах реалізації масштабних інвестиційних проєктів в Україні, нами проведено комплексне дослідження. Воно охоплює широкий спектр чинників, що визначають рівень конкурентоспроможності компаній на українському ринку.
Ми не поділяємо ідеалістичного уявлення про те, що після завершення війни в Україні домінуватиме кришталево чиста модель ринкової економіки, де всі підприємства матимуть рівний доступ до публічних замовлень, а переможець визначатиметься виключно за критеріями ціна/якість/досвід.
У цьому дослідженні ми відходимо від подібних теоретичних абстракцій і ідеологічних кліше, корисних для розуміння процесів у розвинених і інституційно стабільних економіках, але малопридатних для реалій ведення бізнесу в країні, яка перебуває у стані повномасштабної війни.
Представлене дослідження — перше, що враховує не лише економічні чинники, але й інституційні аспекти, які мають не менший, а подекуди й значно більший вплив на успішність господарської діяльності в Україні.
У межах презентації наведено ключові висновки дослідження «Рейтинг конкурентоспроможності підприємств окремих країн, що планують брати участь у відновленні України». Мета — оцінити потенціал іноземного бізнесу до ефективної участі у повоєнному відновленні з урахуванням економічних та інституційних чинників, що формують конкурентні переваги на українському ринку. Для порівняння також оцінено позиції українських компаній.
Методологія
В аналіз включено як об’єктивні економічні індикатори (Група I), так і показники, оцінені експертним шляхом (Група II). Такий підхід поєднує кількісну оцінку з якісним аналізом структурних та інституційних чинників, які не завжди піддаються прямому вимірюванню, але суттєво впливають на реальну конкурентоспроможність підприємств в українському контексті.
У першій групі індикаторів зосереджено кількісно вимірювані економічні фактори та співставні емпіричні дані — стандартний набір ключових показників, що впливають на конкурентоспроможність підприємств відповідних держав.
У другій групі — важливі фактори, що зазвичай залишаються поза межами традиційних економічних досліджень, хоча їхній вплив на реальну конкурентоспроможність є великим. У контексті нашого дослідження ключовими є:
1. Активність допомоги Україні під час війни з боку країни реєстрації компаній. Ми виходимо з припущення, що підприємства з держав, які послідовно підтримують Україну, фактично отримають преференційний режим на українському ринку.
Ймовірно, це не буде формалізовано в законодавстві, однак сумнівів мало, що на практиці такі підприємства зіткнуться з більш прихильним ставленням з боку держінституцій, українських партнерів і суспільства. Наприклад, можна очікувати, що німецькі чи британські компанії матимуть більш сприятливий діловий клімат в Україні, ніж підприємства з Білорусі — навіть якщо їхні власники не пов’язані з політикою своєї країни.
2. Політична підтримка з боку уряду країни реєстрації місцевих компаній та рівень залученості у просування їхніх інтересів. Підходи партнерів України до підтримки свого бізнесу суттєво відрізняються. Хоча деякі держави формально не створюють спеціальних умов для своїх компаній в Україні, більшість уже запровадила ефективні механізми підтримки. Це впливає на рішення корпорацій щодо доцільності інвестицій та розширення присутності.
Причому окремі уряди займають пасивну позицію і фактично не втручаються у географічну експансію бізнесу. Водночас багато партнерів, навпаки, відкрито заохочують компанії використовувати доступні інструменти підтримки для активізації діяльності в Україні. Така проактивність безпосередньо підвищує інвестиційну активність підприємств відповідної країни.
3. Розвиненість формальних каналів взаємодії з українськими держорганами та посадовцями різних рівнів — як в офіційних органів партнерів, так і в їхнього бізнесу. Після початку повномасштабної війни інтенсивність міжнародних контактів України зросла. Попри спроби централізувати комунікацію України з наднаціональними організаціями (ЄС, НАТО), багато впливових держав свідомо зосередилися на двосторонніх каналах з українською владою.
Ряд країн використав цей період для створення стійкої та регулярної системи контактів — інституційної основи просування економічних інтересів у повоєнний період. Такий підхід дозволяє формувати структуровану присутність в Україні ще до активної фази відновлення.
Зараз ці канали переважно використовуються для оперативного реагування на потреби України в умовах війни з РФ. Однак після завершення бойових дій механізми буде адаптовано до нового контексту та застосовано для делікатного, але послідовного лобіювання економічних інтересів відповідних держав в Україні.
4. Рівень розвитку неформальних зв’язків між підприємствами відповідної країни та ключовими групами впливу в Україні, ступінь їхньої інтеграції в ділові, регіональні та галузеві мережі неофіційної взаємодії.
Тривалий час цей фактор залишався однією з ключових конкурентних переваг значної частини українських підприємств (не всіх, але багатьох, чия позиція значною мірою залежала від доступу до неформальних або інституційно закріплених ресурсів).
Внаслідок низки чинників після початку повномасштабної війни моделі ведення бізнесу в Україні стали більш зрозумілими для іноземних партнерів. Багато хто відмовився від очікувань швидкого приведення українського бізнес-середовища до стандартів розвинених країн і почав самостійно адаптовуватися до наявної специфіки.
У результаті сьогодні багато іноземних компаній мають в Україні навіть більш розгалужену систему неформальних контактів і ефективно використовують її для просування власних економічних інтересів — часто успішніше, ніж значна частина вітчизняного бізнесу. Це призвело до того, що деякі іноземні компанії зайняли в Україні більш впливові позиції, ніж чимало вітчизняних підприємців, для яких подібне середовище є звичним.
У цій частині ми підкреслюємо: не ставимо за мету оцінювати специфіку ведення бізнесу в Україні чи давати рекомендації, чи потрібно з нею боротися та як. Ми лише констатуємо існування тенденції та її вплив на практику господарської діяльності в країні.
5. Характер і глибина співпраці з міжнародними фінансовими інституціями — Європейським інвестиційним банком (ЄІБ), Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), ЄБРР та ін.
Сьогодні міжнародні фінансові інституції залишаються одними з ключових інвесторів в українську економіку. З високою ймовірністю значна частина міжнародних інвестицій у відновлення після закінчення війни також здійснюватиметься за їхньої участі.
У цьому контексті очевидний зв’язок між накопиченим позитивним досвідом співпраці з такими структурами та конкурентною позицією бізнесу відповідної країни. Якщо підприємства вже реалізовували інвестиційні проєкти в Україні за підтримки МФІ, це створює додаткову перевагу в майбутній конкуренції за великі повоєнні проєкти.
Важливий нюанс: деякі країни мають більшу вагу в політиці міжнародних фінансових інститутів і організацій, що дає більше можливостей формувати порядок денний та впливати на визначення пріоритетів.
Йдеться не про пряме втручання в процес ухвалення рішень, а про здатність задавати загальні стратегічні рамки та інвестиційні орієнтири, у межах яких діють міжнародні інституції. Це, своєю чергою, може сприяти створенню сприятливих умов для участі їхніх національних компаній у програмах відновлення.
Відповідаючи на питання про методологію експертної оцінки (Група II), що лежить в основі нарахування балів, зазначимо наступне. У цьому блоці ми провели глибокий аналіз політики кожної досліджуваної країни щодо підтримки власного бізнесу та сприяння його діяльності в Україні. Крім того, детально розглянули практично всі значущі приклади іноземних інвестицій, реалізованих після початку повномасштабної війни.
Це стало можливим завдяки багаторічній залученості у низку дослідницьких ініціатив на мікрорівні, пов’язаних із діяльністю представників різних країн в Україні. Через вивчення конкретних кейсів вдалося ідентифікувати важливі тенденції. Наприклад, у ряді випадків ми спостерігали, як підприємства певних країн активно заходили на український ринок, залучаючи локальних партнерів. Такий підхід свідчить не лише про зацікавленість в інвестиціях, але й про розуміння специфіки ведення бізнесу в Україні; співпраця з місцевими суб’єктами розглядається як інструмент адаптації до національного контексту.
Паралельно з мікроаналізом ми зафіксували ключові процеси на макрорівні. Зокрема, після початку повномасштабної війни один зі стратегічних партнерів України розпочав послідовне і системне формування міжурядової мережі контактів. Було залучено широке коло осіб з обох сторін для створення стійкої та ефективної системи комунікації на всіх рівнях — від політичного до технічного. Ця політика стала основою подальшого просування інтересів національного бізнесу в Україні.
Завдяки залученню експертів з різних країн ми отримали чітке розуміння підходів ключових партнерів України до просування інтересів свого бізнесу на українському ринку. У ході дослідження зафіксовано початок активних підготовчих дій, спрямованих на майбутню роль у повоєнному відновленні.
Попри невизначеність строків завершення війни, більшість партнерських держав демонструють стратегічне бачення. Уже зараз запроваджуються інституційні, фінансові та політичні механізми, покликані забезпечити сприятливі умови для розширення присутності їхнього бізнесу в Україні у середньо- та довгостроковій перспективі.
a) Ключовий висновок: у післявоєнний період українські підприємства матимуть слабші позиції на внутрішньому ринку порівняно з компаніями з низки зарубіжних держав.
Глибокий аналіз поточних економічних процесів показує: українські підприємства, ймовірно, вийдуть із війни більш психологічно стійкими та готовими приймати значно вищі інвестиційні ризики, ніж більшість компаній із розвинених країн. Водночас війна суттєво послабила їхні фінансові можливості, що може серйозно обмежити конкурентоспроможність у найближчий період.
Позиції українського бізнесу додатково послаблює те, що більшість міжнародних партнерів, справедливо вважаючи український ринок високоризиковим, активно впроваджують механізми підтримки власних компаній. У той час як український уряд, вочевидь, усе ще виходить із припущення, що немає достатніх підстав або стратегічної доцільності у системній підтримці вітчизняного підприємництва на внутрішньому ринку.
b) У розширеній версії дослідження представлено сильні сторони підприємств кожної країни — з чіткою фіксацією факторів, які найбільше визначають їхню конкурентоспроможність на українському ринку.
Ключова теза: іноземні компанії вже досягли настільки впливових позицій в українській економіці, що здатні ефективно конкурувати з вітчизняним бізнесом. При цьому вони дедалі частіше нівелюють ті інституційні переваги, які довго дозволяли українським підприємствам утримувати провідні позиції на внутрішньому ринку.
Ми переконані, що представники вітчизняного бізнесу, які очікують закінчення війни в надії автоматично отримати значну частку публічних замовлень у межах програм відновлення, будуть неприємно здивовані тим, що найпривабливіші контракти дістануться саме іноземним компаніям.
c) Українській владі та вітчизняному бізнесу слід уважно відстежувати політику підтримки національного бізнесу, яку реалізують ключові міжнародні партнери України на її території. Йдеться не про створення неринкових преференцій для українських компаній, а про забезпечення рівних умов доступу до економічних можливостей — включно з публічними замовленнями та інвестиційними проєктами — для всіх учасників ринку, незалежно від країни походження.
Категорично не слід запроваджувати тарифні або штучні неформальні бар’єри для підприємств із країн, які сьогодні активно підтримують Україну у війні. Водночас надання українським підприємствам доступу до довгострокових фінансових ресурсів, а також механізмів часткового покриття ризиків, пов’язаних із реалізацією інвестиційних проєктів в Україні — аналогічних тим, якими вже користуються багато іноземних компаній, що працюють на українському ринку, — слід розглядати як цілком легітимні та ринкові інструменти економічної політики.
Моніторинг інституційних змін у ЦСЄ: Звіт для інвесторів
Аналітичне дослідження
Повоєнна відбудова України: очікування, плани та стратегії міжнародних партнерів
Аналітичне дослідження
Тенденції та прогноз розвитку промисловості в ЦСЄ: аналітичний звіт
Аналітичне дослідження